Любі у Христі!
Із смутком повідомляємо, що 18 серпня на 61 році життя несподівано відійшов до Дому Отця отець-маріянин Юрій Зімінський.
Минуло 30 років відновлення життя Римсько-Католицької Церкви на Східній Україні, якому отець Юрій присвятив усе своє священницьке життя.
Він здобув середню освіту в м. Хмельницькому. Проходив військову службу в Радянській Армії санінструктором. Під час навчання в підпільній семінарії прийняв рішення вступити до Конгрегації Отців Маріян і в 1985 році склав вічні обіти. Священницькі свячення отримав 27 травня 1990 року після закінчення Ризької духовної семінарії. Був призначений вікарним священником в Києві. Служив капеланом у Чорнобильській зоні, спричинився до передачі віруючим храму святого Олександра, біля котрого в люті морози відправляв Святі Меси разом із отцем Крапаном.
7 січня 1991 року на запрошення місцевих католиків отець Юрій відправив першу післявоєнну Святу Месу на сходах храму Успіння Пресвятої Діви Марії в Харкові, у будинку якого містилось управління кінофікації. У квітні цього ж року декретом єпископа-ординарія Києво-Житомирської дієцезії с.п. Яном Пурвінським отець Юрій був призначений настоятелем римсько-католицької парафії в Харкові. А восени храм Успіння Богородиці по вулиці Гоголя, 4 було віддано католикам. У грудні 1991 року виповнилося 100 років з моменту його освячення.
Отець Юрій Зімінський МІС заснував у Харкові редакцію журналу «Слово між нами» – українською та російською мовами – і довгий час був головним редактором. Варто ще підкреслити, що о. Юрій спричинився щоб до Харкова приїхали працювати сестри-монахині різних згромаджень, а саме сестри серцанки, гоноратки, оріоністки, шаритки, францисканки, кармелітки, євхаристки, св. Павла для служіння в’єтнамській спільноті. Також о. Юрій причинився, щоб до Харкова приїхали працювати Отці Місіонери святого Вікентія де Поля.
З 2008 по 2015 рік отець Юрій служив настоятелем парафії Святого Климента Римського в місті Севастополі. У 2014 році отець підтримував своїми молитвами і поставою українських військових, які мали залишити Крим. Це сталося без жертв і коштувало отцю здоров’я.
Отець Юрій до безпам’яті любив життя. І що б він не виконував, згорав усім собою. Може, тому згорів швидше, ніж планував…
Вічне спочивання даруй йому, Господи, а світло віковічне нехай йому світить…